ПЕРЕЧЕКАЙ УСІ ЧЕКАННЯ

---

ЖІНКАМ

Будьте завжди ніжними душею
Й мужніми, як проліски оті.
Я дарую вам душі лілею,
І палкі троянди почуттів.
Веснами осяю вашу долю,
Піснею розвію смуток мли.
Щоб завжди, кохаючи до болю,
Ви до болю милими були
Хай же щастя буде в вас безкрає
І любов’ю сповнені серця —
Так, як цифра вісім, що не має —
Ні свого початку, ні кінця!

---

РОМАНС

Заграй, скрипалю, мою любов,
Щоб вся зотліла і жар схолов.
Я завтра з нею — якось сама.
Але сьогодні — ще сил нема.

Заграй, скрипалю, мою любов.
Розвій печалі і біль замов.
Якщо не можеш, то хоч розрай,
Або із серцем — її покрай.

---

---

Любов — не квітка:
вирвав — і нема.
А хто ж вона —
не відає и сама.
Вростає в серце ніби мимохіть —
Радіє,
плаче,
а найбільш болить.
Та як би ти не рвав і не полов —
Не вирвати:
любов таки любов…
І тільки той
її збагнути встиг,
Хто виривав —
і вирвати не зміг.

---

---

---

ЧИМ ЗМІРЯЮ СВОЮ ЛЮБОВ?..

Чим зміряю свою любов до тебе?
Чи верховіттям зоряного неба?
Чи глибиною моря-океану?..
Чи шириною сонячного лану?

Нема на світі ще такої міри,
Щоб зміряти могла криницю віри,
І вірності — джерельної святині,
І горя у малесенькій сльозині…

Я стверджую — собою і тобою:
Любов лиш можна зміряти любов’ю.

---

---

Єдина ти, лише єдина ти —
Найкраща зірка серед сяйних зір.
Пробач мені за все,
за все прости —
Та все одно те збудеться —
Повір!

---

---

Ти так далеко… Так далеко ти,
Що тільки можна піснею дійти…

Пустив я пісню через дальні далі,
Що мріями достиглими зігрів —
Благословив дзвіночками конвалій
І шепотом поліських берегів.
Її несли мого чекання крила,
Щоб милою озвалась далина…
Невже в дорозі пісня заблудила?
Не повернулась навіть і луна!

---

РОЗМИНІТЬСЯ РОЗЛУКИ

Нахилися до мого мовчання,
Пригорнися тихо, як колись.
Озовися шепотом зітхання,
До очей очима озовись.

Не вини дарма своєї долі,
І душі печаллю не гризи.
Щоб усі пригоїлися болі —
Припади сльозою до сльози.

Не розбили нам на щастя чаші.
Не розбита розлилась любов.
Розминіться, всі розлуки наші,
І зійдіться зустрічами знов.

---

---

Не кажи мені слова — “завтра”…
Завтра —
буде для завтрашніх мрій.
Якщо є в твоїм серці ватра, —
Ти сьогодні
Мене зігрій.

---

---

Моя любов з твоєю звінчана,
Хоч без печаті — все одно.
Вона і вдень, і в тиху ніч вона
Настоюється, як вино.

Що б не було і що б не сталося,
Які б не падали громи, —
Весною ти в мені зосталася
До найбілішої зими.

---

---

Що принесе нам рік прийдешній?
Чи перекреслить назавжди
Мої чуття такі бентежні,
Як солов’їні ті сади?
Було: і кпинами, і сміхом
Сичала підлості змія.
Моя ти вистраждана втіхо
І муко радісна моя.
Ні, не віддам тебе нікому.
Хоч ти вже іншому дана.
Я не боюсь людського грому,
Страшніше — мертва тишина.
Любов свою у серці вбити —
Це значить серце спопелить.
А як без серця можна жити —
Сміятись, плакать і любить?!

---

---

Рідна моя людино,
Зоре моя чарівна.
Щастя моє єдине,
Доле моя одна!

Радосте, втіхо і муко,
Пісне пісень солов’я.
Вічна моя розлуко,
Зустріче вічна моя!

---

---

Весна без цвіту, що любов без віри.
Життя без мрії — пташка без дібров.
Немає ще такої в світі міри,
Щоб зміряла в душі моїй любов.

Вона тече в мені ясною кров’ю
І променіє всім своїм чуттям…
Її лиш можна зміряти любов’ю,
Якщо вона безмірна, як життя.

---

СКРИПКА

Чиє то серце в скрипці б’ється?
Чия сльоза в струні щемить?
Радіє, плаче, і сміється,
І тужно чайкою квилить…

Згадалась ніч і ти, бентежна,
Немов на хвилі голубій,
Необережно обережна
І вся затаєна в собі…

Мовчали очі й не мовчали,
А в грудях мліли солов’ї.
О мій незвіданий причале,
Причаль до вуст уста мої!

Дай ласки світлої, такої
Ніким не випитої ще:
П’янкої, млосної, терпкої,
Щоб душу вищебетав щем.

Чи чуєш ти, жаго жадана,
Нічної тиші заметіль,
Як болем скрипка тонкостанна
Загоює свій власний біль?

Чиє то серце в скрипці б’ється?
Чия сльоза в струні щемить?
Радіє, плаче, і сміється,
І тужно чайкою квилить.

---

---

Називав тебе квіткою.
Мало?
— Мало!
Називав і лебідкою.
Мало?
— Мало!
Називав чарівницею.
Мало?
— Мало!
Чистотою криницею.
Мало?
— Мало!
Називав і єдиною.
Мало?
— Мало!
Ще назву і дружиною.
Мало?
— Досить…
Отак!

---

Я ЗНАВ І ВІРИВ

Дружині Неонілі

Я знав, я знав, що ти на світі є,
Але не відав, звідки виглядати.
Тобою серце проросло моє,
Коли ще навіть не була моя ти.
Я чув, я чув, як у душі стебло
Моїх надій розплющувало вії…
І хоч тебе ще в мене не було,
Але з чекання виглядали мрії.
Я вірив, вірив, що знайдемось ми,
Хоч і блудили довго дні побачень.
Так проростає пролісок з пітьми,
Коли ще сонця навіть сам не бачить.

---

---

Тебе принесли не лелеки,
Бо їх не бува восени…
За морем далеким-далеким
Уже спочивали вони.

А, може, як кажуть в народі,
Знайшли у капусті батьки?..
Та хто б у той час на городі
Тримав би врожайні грядки?

Я знаю, мій цвіте єдиний,
Де долю шукати твою.
Вона під сузір’ям калини
Світала в замрійнім гаю.

Отож недаремно донині
Прикмета лишилася та:
Замріяні очі осінні,
І наче з калини вуста.

Веселко, замріяна Ладо,
Дзвени в моїм серці, дзвени.
Спасибі тобі, листопаде, —
Калино моєї весни.

---

КОЛИ ТИ ДАЛЕКО…

Коли ти далеко,
я тебе називаю тугою.
Коли ти в дорозі,
я тебе називаю мрією.
Коли ти зі мною,
я тебе називаю єдиною.

---

---

Хлюпає море смутком у душу,
Кличе, зітхаючи, хто зна кого.
Хочу — не хочу — слухати мушу.
Хвиля до хвилі — бігом і бігом.

Зорі над морем розплющують очі.
Море натомлене грузне у ніч.
Стукає серце, і хвиля стукоче.
Серце і хвиля —
Зболений клич.

Все-таки легше розбурханій хвилі.
Стрінеться з берегом — хоч і на мить.
Де ж ти, мій берегу, —
Рученьки милі?
Тільки, чекаючи,
Мушу я жить.

---

ТИ МОВЧАЛА

Ти мовчала… А я
Слухав очі твої…
Два малесенькі сонечка
Вибігли з чорної ночі
І світили мені
Тепло й тихо.

Я вслухався
У їхнє проміння,
Наче в музику ту,
Що ніколи
Ніхто не напише.
Ти мовчала… А я
Слухав очі твої…

---

---

Всі думи мої і чекання
Зігріті глибоким чуттям,
Моє ти єдине кохання,
Як сонце, як світ, як життя.

Живу я тобою одною,
Одною тобою — затям!
І доки ти будеш зі мною,
То буде і сонце й життя.

---

---

Нехай собі осінній лист
Шепоче і зітхає.
Моя душа на повен зріст
Тобі весну співає.

Дарує промінь чарівний
Із цвітом незабудок.
Зневіру з серця прожени,
Розвій печаль і смуток.

Хай вітер листя розміта
І гасить жар осінній, —
Твої вуста й мої вуста
Не згаснуть у коханні.

---

---

Якщо на світі радість є, —
Хай сяє у вікно твоє.

Якщо на світі щастя є, —
То хай воно тобі кує.

Якщо у серці смуток є, —
То хай веселка обів’є.

Якщо весна на світі є, —
Моїм щебече солов’єм.

Якщо любов на світі є, —
Вона усе єство моє.

---

---

Хай буде так, як мрієш ти,
Моя веселко золота.
Лише мені завжди цвіти
На весни всі, на всі літа.
Моя любов в мені живе —
Вона й мене переживе!

---

---

Ти приходиш до мене
і в сни, і чекання,
Світла зоре моя, —
чарівнице кохання.

Я тобою радію, я тобою сумую,
Тобою сміюся, жартую і плачу.
Я чую тебе, як навіть не чую,
Я бачу тебе, коли і не бачу.

Лебедію у мріях,
як тихе світання.
Лебединко моя, —
чарівнице кохання.

Я тобою радію, тобою сумую,
Тобою сміюся, жартую і плачу.
Я чую тебе, як навіть не чую,
Я бачу тебе, коли і не бачу.

---

ТОБІ

Бажаю тобі сонця
у серці і на обрії.
Бажаю тобі долі
і щедрої і доброї.
Усі на світі квіти
тобі одній простелюю,
Щоб ти була між ними
незгасною лілеєю.
Якщо чиєюсь будеш,
то тільки, щоб єдиною.
Нехай же тобі світить
моя любов калиною.
Кладу під серце серце —
хай мрії всі збуваються.
Бажаю тобі того,
що щастям називається.

---

ПТАШИНА

Я тебе називаю пташиною
Не тому, що зростала в гаю.
І любов’ю своєю невинною
У любов залетіла мою.
Я тебе називаю пташиною
Не тому, що ти ніжна, як птах.
Навіть тиша стає солов’їною
Не твоїх щебетливих вустах.
А тому називаю пташиною,
Бо я чую в душі наздогад,
Що від мене полинеш ти піснею,
Ну, а пісню не вернеш назад.

---

ЛЮБОВ

Я так чекав! Вона не йшла до мене.
Марніли дні і ночі у журбі.
Щоб серце не було моє буденне —
Любов у мрії вимріяв собі.
І сам в свою я закохався мрію,
І сам себе переконав, що так…
Тепер лише її одну лелію,
Хоч, може, дехто й скаже:
«Ну й дивак!..»
Нехай собі… Але я вірю, знаю,
Що мрія ця не зрадить ні на мить.
Якщо я мрію… мрію лиш кохаю, —
То і заради неї — варто жить.

---

ЗАСВІТИ МЕНІ МРІЮ

Засвіти мені в серці
незасвічену мрію,
Вижень сумнів
окутаний тугою.
Я тобою, кохана,
і сумую й радію,
І хворію любові недугою.
Сам себе я питаю:
чи була ти моєю?
Власним болем
по зболенім стукаю.
Засвітися у серці
золотою зорею,
Будь для мене щасливою
мукою.
Свій настояний смуток
сподіваннями грію,
Достигаю
серпневою спекою.
Засвіти мені в серці
незасвічену мрію,
І обвий чарівною веселкою.

---